Родина

Справжній чоловік. Розповідь

Ах, як же нудиться жіноче серце по тому самому «справжньому чоловікові». Такого, на чиє плече можна спертися, за яким, як за кам’яною стіною. Щоб поруч з ним дозволити собі бути слабкою і вразливою. І щоб не треба було нічого вирішувати, ні за що відповідати. Загалом, щоб все було, як в солодких любовних романах.

І такого «справжнього чоловіка» жінка дізнається відразу. Відчує силу і суворість характеру. А якщо такий чоловік ще й почне доглядати. . . Ммм, тут вже жіноче серце розплавиться, як віск.

Іван був саме таким справжнім чоловіком. Високий, широкоплечий, з похмурими, зсунутими до переніссі бровами і різко окресленим ротом. Весь його вигляд говорив про те, що вже він характером не обділений. І рублена, жорстка манера говорити це підтверджувала.

Зоя при знайомстві з ним навіть оторопіла спершу. Їх представили один одному на чиємусь дні народження. І спочатку вона мовчки слухала, як Іван роз’яснює оточуючим якусь політичну ідею. І навіть найзатятіші сперечальники до нього прислухалися і кивали.

Вона б ніколи не наважилася з ним заговорити. Куди їй? Вона ні в політиці, ні в економіці, ні в історії нічого не смыслила.

Але він раптом сам звернувся до неї. І навіть пом’якшив тон. І найважчих тем для розмови не ставив. Всі про неї питав: чим захоплюється, ким працює, яку музику любить, які фільми. І хвалив її. Мовляв, яка ти цікава! І Зоя раптом розслабилася і розговорилася.

А потім він поїхав проводжати її до будинку. І все захоплювався її красою, розумом і добрим характером, а у самого під’їзду сказав, що здається полюбив. Ось так відразу. Три години спілкування і визнання в любові.

Хоча, звичайно, нічого в цьому дивного немає. Особливо для жінки, яка любить читати любовні романи. А Зоя такі романи любила і в щирість почуттів нового знайомого повірила. І на побачення на наступний же день погодилася. А після цього побачення вони вже практично не розлучалися.

Іван побажав з’їхатися відразу ж. Ну, а чого тягнути? Вони обидва люди дорослі, неодружені, дітьми та іншими підопічними не обтяжені. Та й квартира у Зої знімна, а навіщо платити зайві гроші, коли є можливість жити у чоловіка?

Не життя, а казка якась почалася у Зої. Після переїзду до Івана вона насолоджувалася тим, що нарешті-то може розслабитися і спертися на сильне плече. І не просто сильний, а ще і любляче.

Подруги захоплювалися і трохи заздрили. І не дивно. Їх чоловіки зовсім не такі, як Іван. Проблеми воліли ділити зі своїми дамами серця, а іноді і зовсім перекладали їх рішення на тендітні жіночі плечі. А ще і в любові визнавалися лише на день святого Валентина та на річницю весілля. І жодного компліменту між цими подіями.

А ось Іван все вирішував сам. Він навіть вирішив, що Зої не треба більше працювати. А Зоя і рада була погодитися з цим рішенням. Хто ж захоче працювати, коли можна сидіти в затишній квартирі під захистом сильного чоловіка?

Вона звільнилася і стала домогосподаркою. З задоволенням прибирала в квартирі, готувала Івану смачні страви і читала любовні романи.

Коли ж усе пішло шкереберть? Зоя й сама не помітила. Їй здавалося, що вони живуть нормально. І ніяких особливих проблем вона у своєму сімейному житті вона не помічала. Але помітити все ж довелося, тому що Іван її вдарив.

– Ти мене довела! – прокричав він тоді Зої. – Я все для тебе роблю, а ти не цінуєш мене! Я ж для нас намагаюся, для нашої родини! А ти все псуєш.

Зоя оторопіло трималася за щоку, яка горіла від удару, і мовчала. Що вона зіпсувала? Трохи підгоріли котлети, з цим не посперечаєшся. Але хіба це варто того, щоб вдарити?

Пізніше, коли Іван зібрав сумку і поїхав на дачу, щоб, як він висловився «обдумати подію», Зоя тихо сиділа на кухні і намагалася зрозуміти, коли все почалося. І чим довше вона згадувала, тим їй ставало ясніше, що почалося все відразу, як тільки вони стали жити разом. Тільки вона, Зоя, не розуміла того, що відбувається. І думала, що живе в казці. А сама залипала і тонула, як муха в солодкому варення.

– Ах, ти моя бездельница, – цілував її Іван в маківку, приходячи з роботи. – Як ти без мене раніше жила? Ну нічого, тепер у тебе є я. Тримайся за мене, кому ти будеш потрібна?

І Зоя щаслива погоджувалася, що, мовляв, так, нікому крім тебе я потрібна не буду. Тоді, на початку їх відносин, це здавалося милим і романтичним. Як ніби вона принцеса, яку рятує відважний лицар.

– Зоя, не ходи з подругами гуляти, сиди вдома. Я так по тобі скучив. І до того ж мені не дуже подобаються твої подружки. Мені здається, вони тебе псують. Ти у мене така чиста і добра, а вони. . .

І Зоя залишалася вдома. І взагалі поступово відмовилася від спілкування з усім подругами. Тому що, соромно зізнатися, але із-за таких слів Івана відчувала себе набагато краще своїх подруг. Як ніби вона принцеса, а вони чернавки.

– Що ти одягла? – особа Івана зло кривиться. – Переодягнися! На тебе ж всі мужики будуть витріщатися! Я не хочу, щоб на тебе хтось дивився!

І Зоя переодягалася, щаслива від усвідомлення того, що Іван ревнує, а значить любить, значить боїться втратити, значить дорожить їй. І вона сама не помітила, як стала уникати спілкування з іншими чоловіками. Навіть коли до них у гості приходили друзі Івана, вона намагалася не дивитися їм в очі. Раптом Іван ревнуватиме і буде страждати!

А страждав Іван часто. У Зої завжди серце стискалася, коли вона бачила, як в очах цього величезного і сильного чоловіка раптом відбивалася неймовірна борошно. Здавалося, він ось-ось розплачеться, як маленька дитина.

«Який же він чутливий і ніжний в душі,» – думала вона, і їй хотілося врятувати його.

Хоча причин більш-менш серйозних причин для страждань Зоя згадати не могла. Все якось по дрібниці. Невеликі негаразди на роботі, поломка машини. Ну або ось підгорілі котлети. . .

Одного разу Іван розповів Зої про свою матір. Про те, яка вона була холодна, про те, що зовсім не любила його, що нічого ніколи не прощала. Як же добре, казав Іван, що вона, Зоя, зовсім не така. Яке щастя, що є такі добрі та жертовні жінки, які розуміють вразливу душу чоловіка.

І Зоя була так щаслива в той момент! І готова на все заради того, щоб зробити Івана щасливим.

Правда трохи пізніше Іван став порівнювати Зою зі своєю матір’ю не на користь Зої. І будинок вона не містять, і готує не смачно, і одягтися не вміє. Але Зоя знала, що головне змагання з матір’ю Івана вона виграла. Вона добра і жертовна! А з домоводства вона підтягнеться!

Зоя, сидячи на кухні, згадувала ці моменти і страх і образа в її душі змінювалася гнівом. Як же вона не помічала, що все це час Іван потихеньку намагається підпорядкувати її собі, забрати її життя. Ні, вона не допустить, щоб це продовжувалось! Як тільки Іван повернеться, вона відразу ж оголосить йому про те, що йде від нього!

Іван повернувся на наступний день. Нещасний, принишклий і з величезним букетом.

Він впав на коліна перед Зоєю прямо біля вхідних дверей і уткнувся обличчям їй в живіт.

– Прости мене, прости! Я так винен! Пробач, благаю!

Зоя мовчала.

– Якщо ти мене не пробачиш, я помру! Я накладу на себе руки, клянусь! Я так тебе люблю, Зоя. Ти найкраща, найдобріша, сама ніжна.

– Навіщо ж ти мене вдарив, Ваня?

– Я не знаю. . . В мене наче біс вселився! Цього більше не повториться.

І Зоя пробачила. І пізніше, ввечері цього дня Іван розповів про свою колишню подругу, яка частенько доводила його, і він її якось теж ударив.

– Розумієш, я іноді просто не можу стриматися, – казав він і дивився нещасними очима на Зою. – Але ти ж краще за неї, ти краще за всіх! Ти зможеш вести себе так, щоб я не сердився, правда?

І Зої було так приємно чути, що вона краще колишньої подруги Івана і взагалі краще за всіх жінок на світі. Звичайно, вона зможе вести себе добре і зробить Івана щасливим.

Цілий місяць в їх сімейному житті була ідилія. Іван був ласкавим та ніжним. Він без кінця вихваляв Зою, зізнавався їй у коханні і говорив, що кожен день дякує Бога за те, що вони разом.

А потім одного разу він знову зірвався. І причина знову була дріб’язкова: Зоя не відповіла на телефонний дзвінок і не передзвонила.

І знову Іван кричав, що він робить для неї все, що вона нікому крім нього не потрібна, а вона невдячна безсовісна погань. А коли Зоя спробувала заперечити, він її вдарив.

Але в цей раз Зоя була вже готова до такого повороту, і тому майже не розлютилася. Вона просто вирішила, що тепер буде ближче тримати телефон, щоб більше дзвінки Івана не пропускати.

Через тиждень вона пересолила суп, і Іван пішов з дому на тиждень. Де він був, де жив, Зоя так і не дізналася. Весь тиждень вона не знаходила собі місця, плакала цілодобово безперервно. Але слава Богу, все обійшлося. Іван повернувся з букетом і вибаченнями. Обіцяв, що, якщо Зоя буде більш уважна, він її більше ніколи не покине.

І знову в їх сімейному житті почався хороший період, який тривав рівно два місяці. Поки Іван не побачив, як Зоя подивилася на якогось чоловіка в супермаркеті. Після він заборонив їй виходити з дому без нього.

Зої жилося нелегко. Але вона розуміла, що всі її труднощі – це просто плата за те, що з нею поруч залишається «справжній чоловік». Той, на чиє плече можна спертися, і який захистить від будь-яких життєвих негараздів.